Я мову свою рідну так люблю,
Як люблять молоко із медом діти.
Словами, мов шовками, застелю
Усі шляхи, проторені по світу.
Моєї мови мелодійний плин –
Найкрасивіша музика барвиста:
То гіркотою плаче, як полин,
А то сміється, мов рясне намисто.
Її звучанням дихаю і сню,
Лунанням тим і днюю, і ночую.
У мові українській – шал вогню,
І вітру рев, і все, що серцем чую.
Немає мови, кращої за ту,
Що в жилах пружно-радісно клекоче.
За мову нашу дякую життю,
Її на жодну промінять не схочу.
Нема ясніших і звучніших мов,
Ніж ця, моя, що пахне калиново.
У мові кожній пломенить любов,
Але кохання мріє в нашій мові.
В ній – щемний спів гірського кришталю,
Потужний гук карпатської трембіти…
Я мову рідну над усе люблю,
Бо як же можна пісню не любити,
Що райдужно злітає, наче птах
І вільно роздається над ланами?
У душах наша мова, і в піснях,
І в думах, і у тім, що завжди з нами.