- Чергування О, Е з І: кінь – коня, нести – носити
- Позиційне чергування У – В: у жінки – в Ольги, у ріці – в озері
- Послідовне заміщення давнього праслов’янського “ять” звуком І: білий, діва, світ, цвіт
- Злиття двох звуків Ы та І в одному – И: лис, високий, сир
- Голосні Е, И не пом’якшують попередніх приголосних: дерево, земля
- Збереження дзвінкості в кінці слова та перед глухим: гриб, гадка, їж
- М’який [Ц’] у суфіксах – ЕЦЬ, -ИЦ(я), -Ц(я): пшениця, вівця, переможець
- Подовження шиплячих і передньоязикових приголосних: ллю, суддя, збіжжя
- Тверді шиплячі: ріж, річ, малюєш
- Тверді губні: кров, степ, м’який
- Перехід Л у В після голосного, у кінці слова або перед приголосним: бовтатися, вовк, товкти, знав
- Звук И в сполуках -РИ-, -ЛИ-, що походять з давніх -РЬ-, -РЪ-, -ЛЬ-, -ЛЪ- у відкритих складах: дрижати, глитати, кривавий, але в закритих складах -РО-, -ЛО-, -РЕ-, -ЛЕ-: кров, глотка, хрест, дрож
- Широке суфіксальне словотворення пестливих форм іменників, прикметників та дієслів: самісінький, Юрась, спатки, спатуні
- Широке вживання інфінітива дієслова дає підстави говорити про дієслівність цієї мови на відміну від іменниковості російської та польської
- Кирилична графіка
- Має 3 наріччя (діалекти): північне (поліське), південно-західне, південно-східне
2017-02-24