(З поеми «Тарасова доля»)
Чому в серці білоруськім
Тарасове слово
Забриніло, заспівало
Буйно, червіньково?
Чому вітер з України
Гордо та крилато
Долетів до Білорусі,
Зашумів у хату?
Бо та доля білоруса —
Доля й українця.
Випивали спільну чашу,
Де тих сліз по вінця.
Бо однаково хилили
Змалку й до сконання
Шиї в ярмах і чекали
Ясного світання.
Як жилося, як велося,
Як марніли сили,
Там і тут стоять, як свідки,
Високі могили.
1939
Переклав з білоруської Андрій Малишко