О мово через «і» та через «ї»,
Чи пак, через одну та дві сльозини!..
Іти на Соловки й на Сингаї
За «гріх» судилось не одному сину.
Та крапка чи дві крапинки над «і»,
Що в людях біль-сумління ворушили,
Ще й нині, як в романовських тоді,
Ставали — як між вій дві горошини,
Чи порошини в оці, чи перчин
Два зернятка… чи дві круглинки дробу,—
Знаходили для всіх хоч сто причин,
Щоб за те «і» — етапом, не в Європу.
Нащадки пракорінної Русі — Поліщуки,
Ковіньки чи Гливенки,—
У мерзлоту, де ханти та мансі,
Вмерзали ви, як чукчі та евенки…
О мово з «і» хистким в святій борні!
І нам, і вам, людські сини й онуки,
Немов по бороні чи по стерні
Босоніж в рідній нашій стороні
Йти з нею — на нові пісні та муки.
1988