Я народився на війні — повік
спокою не діждати!
Ще над колискою мені
в піснях заповідала мати:
носити зброю й мозолі,
щоб хижий ворог не загарбав
на дорогій моїй землі
священних найцінніших скарбів.
Трьох скарбів: хату, силу рук,
а найжальніше — рідну мову,
де кожне слово, кожен звук
народу скріплює основу.
Точився бій, не перший бій.
Та вперше я помстився кату
в далекій стороні чужій
за білу спопелену хату.
Не забруднила рук ганьба:
чужому-злому їхня сила,
як поневолена раба,
не догоджала, не служила.
А мова рідна!.. Та якби
її хтось раптом очужинив,
слова сполонивши в раби,
то я б загинув.
Без неї доля нас яка
водила б рідною землею?
Позбутись краще язика,
ніж мови матері своєї!..
1959