О рідна мово, скарбе мій!
В мертвотних напастях чужини
Ти — мій цілющий, мій єдиний
Душі підбитої напій…
Нехай гнобить за роком рік
Надій нездійснених наруга,—
В тобі міцна моя потуга,
На всі скорботи певний лік.
І в краї рідному терпінь —
Путі недовідомі божі!
Стоїш ти гордо на сторожі
Народних прагнень і святинь.
Плюндрує все хижак лихий:
Мій рідний край — сумна пустиня.
Лиш ти стоїш, як та твердиня,
О рідна мово, скарбе мій.
17.ХІІ.1934