Не хижі заклики пожеж,
Не безнадійний рев гармати,—
В поля майбутнього зайшла ти,
Минулу радість в них знайдеш.
Де жебраки? Уже людині
Земля готує вічний дар,
І сонце — золотий кобзар —
Збудило гори і долини.
І трави ждуть отар, і жде
Дніпро пташок — човнів веселих,
Ще мить — у місті і у селах
Життя розквітне, загуде.
А давне слово на сторожі,
Напівзабуте слово те,
Як пишне дерево, зросте
У дні співучі і погожі.