У сина були ще,
Як мовиться, заїди,
І батько у школі
Сказав за чадо:
— Хоч ми й українці,
Та тільки, знаєте,
Мій син українську
Не буде вивчати…
Так батько сказав,
Не спитавши і неньки.
А син — ще малий,
Він перечить не сміє.
І ось уже син
І німецькою дзенька,
А української — не розуміє.
Колисаний піснею
Українки,
Нащадок далекий січовика,
Він у Франка
Не читав ні сторінки,
І у Шевченка
Теж
Ні рядка.
По рідній землі,
Що дідами розорана,
Він ходить,
Немовби заморський гість,
Хоч на ніч
її укривається зорями,
І хліб її сонячний
Змалечку їсть.
Так, в школі синка
Українська не мучила…
Та в батька спитати
На думку спало:
Невже-то
Від рідного слова відлучене
Чадо
Душею
Багатше стало?
1960