Схаменітеся, тату і мамо!
Попереду провалля без дна:
дитинча, що крокує за вами,
української мови не зна.
Тої мови, з якою в колисці
пісню й казку ви брали в серця..
А тепер, мов красуню в намисті,
ми на страту ведем з-під вінця.
Та невже ж нашу мову чудесну
ми на лінощі можем змінять?
«Розпрягайте» й «Поїхав за Десну»
не зуміє онук заспівать?
Як безбатченки і фарисеї —
переступимо чорну межу?
Ті, що мови не люблять своєї,
не полюблять ніколи чужу!
У стремлінні до влади й кар’єри
губим небо, ясне, голубе,
землю, воду… Тож ставмо бар’єри,
а то знищимо зовсім себе!
Світ увесь крізь тайфуни й цунамі
до рятунку шука свою путь…
Сором буде, як нас дикунами,
самогубцями люди назвуть.
Тату й мамо! В промінні надії
йдіть на сяйво святої мети,
і у братньої вчіться Росії
рідну мову свою берегти!