Упала заслона! Й обличчя знайоме
Згори позирнуло до нас…
Се ж ти, наш Іване, кобзарський гетьмане,
Найперший співаче ти наш.
Що в голосну мову завів рідне слово,
Оздобив віршами його.
І людям на диво ти так жартовливо
Співав про Енея свого!
…
Таке-то, мисливий, земляче наш милий,
Таке з нами диво зробив
До простого слова та рідної мови
Ти перший своїх прихилив!
Із твого почину на всю Слов’янщину
Пішло наше слово гулять;
А твої нащадки своїм рідним батьком
Тебе почали величать.
…
Стій вічно, мисливий! І про Україну
Нагадуй повсякчас своїм,
Щоб не забували її та кохали,
Як ти її мову любив!