Порубана, але не вбита,
Замулена, але жива,
Моя ти мово сумовита,
М’яка з вербового шитва.
Не залишай мене у скруті,
Коли ні сміху, ні плачу.
Не віддавай в полон манкуртам,
Де рідне слово не почуть.
Не пробачай мені, сіромі,
Коли тебе під корінь жнуть,
Коли безбатченки із дому
Одну, мов покритку, женуть.
Тебе не висіять крізь сито,
Не розмінять на мідяки.
Моя ти мово росяниста,
Не запресована в тюки.
Мого життя свята основа.
Нема у тебе куцих меж.
Убити можеш дієсловом
І дієсловом любиш теж.
Нема у тебе ні світання,
Ані смеркання – жити й жить!
Ти вся одне, одне повстання,
Яке в віках не задушить.