Якби я втратив очі, Україно,
То зміг би жить, не бачачи лугів,
Поліських плес, дніпровських берегів,
Де на покосах, наче хвилі, сіно.
Мені і в непроглядній пітьмі днів
Твоя лунала б мова солов’їно,
І світ, що ти дала мені у віно,
У сяйві слова знову б заяснів.
А глухоти не зможу перенести,
Бо не замінять співу мертві жести,
Ні вся природа та краса твоя.
Глядіть на труд всечасної обнови,
Але не чуть твоєї пісні-мови,—
Ото була б загибель — смерть моя.
1956