Вбивали, били нас до крові.
Хилились ми, немов трава.
Та не далися вовчим ловам,
Та не далися ми оковам,
Бо ще душа була жива.
О, скільки їх, що гнати й гнути
Нас прагнули: «Ви ж… курява»…
А ми підводились, мов рута!
І хоч спили гірку отруту, –
Душа лишилася жива.
Підносьмо нашу честь і мову!
Нехай цвітуть, мов корогва!
Усе ми здужаєм, братове,
Відродим долю чорноброву, –
Аби душа була жива.