Рідна мова, рідна мова!
Мов замер без тебе я!
Тільки вчую рідне слово
Обізвалось, мов сім’я;
Обізвався батько рідний,
Що умер за козаків;
Мов народ, учулось, бідний
Застогнав із-під ляхів!
І здається: кінь ретивий
Топче наших ворогів;
Й бачиться: Дніпро спесивий
Спину гне за-для човнів..
Понеслися наші хлопці,
Зашуміла хвиля гень..
І при місяці, й при сонці
Їдуть ніччю, їдуть вдень!
Було щастя, були чвари,-
Все те геть собі пішло;
І як сонце із-під хмари –
Рідне слово ізійшло.
Прийняло козачі річи,
Регіт, жарти, плач, печаль;
Озоветься як із Січи,
Стане сміх і стане жаль!