А чи знаєте ви
українську ніч? Ні,
ви не знаєте української ночі! Тут
небо від диму
стає чорніш, і герб —
п’ятикутна зірка уроча. Де горілкою,
і доблестю,
й кров’ю Запорізька
вирувала Січ, ген дротів уздечкою
приборкавши Дніпров’я, змусять плин
з турбінних падать пліч. Вже Дніпро
по вусах-дротах в корпуси
електрику сота. Гляди, рафінаду й
Гоголю —
не завадить
Ми знаєм,
курить
чи п’є Чаплій;
ми знаєм
Італії безрукі руїни;
знаєм,
як Дугласа краватки
краплені.
А що ми знаєм
про обличчя Вкраїни?
Знать вантаж
у нас бідний,—
тож отим, хто поруч,
почесті мало. Знають — от
український борщ, знають — от
українське сало. І з культури
пінку здули хутенько: крім
двох
прославлених Тарасів — Бульби
і відомого Шевченка, — нічого не витиснеш,
хоч як би старався. А напосядуться —
почервоніє жоржинно й видобуде
аргумент-обнову: візьме й розповість
кілька сміховинок — анекдотів
української мови. Кажу собі:
товаришу москаль, на Україну
жартів не скаль. Розучіте цюю мову
на знаменах,
кров’ю повкипалих,— ця ж бо мова
величава і проста: «Чуєш, сурми заграли, час розплати настав…»
Хіба може буть
тихіш,
безликіш, аніж слово те
зачовгане
«слышишь»? Я придумав
слів немало вам,
зважуючи їх,
жадаю, чулий,—
щоби стали
всіх
моїх
рядків слова
повновагими,
як слово «чуєш».
Трудно
людей
поєднать
зусебіч,— дарма з себе
хизливця корчиш.
А чи знаємо ми українську ніч? Ні,
ми не знаємо української ночі.
1926
Переклав з російської Володимир Коломієць