Велична, щедра і прекрасна мова,
Прозора й чиста, як гірська вода, –
Це України мова барвінкова, –
Така багата й вічно молода.
Вона, як ніжна пісня колискова,
Заходить в серце й душу з ранніх літ,
Це мова, наче пташка світанкова,
Що гордо лине в свій стрімкий політ.
О мово, ти, як дивная сопілка,
То звеселяєш, то хвилюєш нас,
Тобі вклонялись Леся Українка
Й благословенний батько наш Тарас.
В тобі черпають силу життєдайну
Ті, хто зі злом вступає у двобій.
У мові цій я бачу незвичайну
Твою красу, народе славний мій.
Як гірко, що така пісенна мова
Для декого “не в моді” стала вже,
Вони соромляться простого слова…
Невже це може статися, невже?
Ніхто не має права забувати
Своєї мови рідної ніде,
Як ті пісні, які співала мати,
І як своє дитинство золоте.
О рідна мово! Твої ніжні звуки –
Це радості і щастя глибина.
Так, ти свята, як ті невтомні руки,
Що хліб ростять із щедрого зерна.
Ти зіткана із сонця і блакиті,
Неначе доля, чиста, осяйна,
Хоча багато різних мов на світі,
Але в моєму серці ти одна!
Любіть, вивчайте українську мову,
Бо скільки ще незвіданого в ній.
І бережіть, як пісню вечорову,
Як зірку ясну всіх земних надій.
Жовтень, 1988