Друже милий, ти помітив
до краси людську любов?
Скільки є на світі квітів –
стільки є на світі мов.
Холоди чи хмари грізні –
розцвіли в погожі дні
квіти різні, ранні й пізні,
восени і навесні –
і червоні, як троянди,
і рожеві, як піон,
і зелені, як лаванди,
і фіалкові, як сон.
Так і мови: ті, мов квіти,
що буяють між осель,
інші – ті, що рвуть граніти
ломикаменем між скель.
На душі в людини свято:
як чудово, що вони
різні всі, що їх багато,
квітів сонця і весни.
У барвистім розмаїтті
мови – дивна дивина.
Порожніш було б на світі –
зникла б навіть хоч одна.
Дуже сильна – ти помітив?
до краси людська любов.
Скільки є на світі квітів –
стільки є на світі мов.