Вночі, серед ночі, хтось тихо
До мого слова підійшов
І став дивитися і дихать,
1 я відчув: так диха лихо,
Так ходить лихо — Час прийшов.
Прийшов і став. І вже нікуди
Не заховатись, не втекти,
Не загубитись поміж люди,
Не замінити серця в грудях,
Нікого в світі — Час і ти.
Прийшов і став. І я побачив
У погляді його сухім:
Ніхто не любить і не плаче,
І не біжить ніхто й не скаче,—
У ньому однаково всім.
Усім однаково: і сущим,
І тим, що будуть, що були,
Однаково морям і пущам,
Словам безсмертним і вмирущим,
Нікому слави чи хули!..
Та я сказав: що хочеш, Часе,
Усе віддам тобі по край —
І юність, й молодості чашу,
Життя сьогоднішнє й вчорашнє,
Лиш слова мого не чіпай!
Не зачіпай його, малого,
Не бий його і не пали,
Бо перед ним іще дорога,
Бо перед ним багато й много
І ми Із ним ще не жили!
Ще все нам з ним — передсвітання:
І перші сльози перших снів,
І перший сніг усіх снігів,
І перший берег з берегів,
Й любов ота, що є остання!
І очі молодої зливи,
І тьохкіт серця уночі.
І білий цвіт, і камінь сивий,
Солодкий сон оси і сливи.
Й сови у темені плачі.
Ще все нам з ним — сама тривога,
Ще все нам з ним не відбуло,
Ще все нам радісно і довго.
Ще все нам з ним — як перед богом
Кажу тобі! — не перейшло!..
Все те, що хоче, обіймає
У неодмінності своїй,
І слово серцем напуває,
І слово більше не вертає…
Моє ж Живе ще —пожалій!
Я знаю, ти в своєму плині
Нікому спуску не даєш.
Ані державі, ні дитині,
Ні сивині, ані дружині —
Безсмертно сієш, смертно жнеш!
І невблаганними очима
Ти йдеш крізь вічність, крізь мить
І темінь в тебе за плечима,
Й поперед тебе мла-темнина,
Й тобі нічого не болить!
Чи солодко, а чи солоно,
Тобі дарма.— нема чи є…
А тут — і трепетно й шовково! —
А тут животворяще слово
Мого народу і моє!
Це слово людської надії,
Це слово крізь хрести і прах,
Крізь пил віків, усе в сльозах,
Пробилось, вижило, зоріє,
Горить у мене на вустах!..
Вночі, середночі, хтось тихо
До мого слова підійшов
І став дивитися і дихать,
І я відчув: так диха лихо.
Так ходить лихо — Час прийшов…
1988