Як мати воду дощову
Збирала в дні далекоплинні –
Цілющу, рідну, ледь живу
збираю мову по краплині.
Забутих предків мовчазних
Блукають тіні по оселі…
І я в думках – побіля них –
Слова їх слізні та веселі,
Пісні їх, розпачі та сум
Вбираю спраглими вустами –
Їх мелодійність і красу –
Невже, як сніг, вона розтане
І зникне? Дайте хоч ковток
Живої мови – вгамувати
Жагу пекучу. Зник місток:
Джерельце всохло біля хати.
– Чи є живий хто? Відгукнись!
Промов до мене тихе слово!..
Відлуння, пан тутешніх місць,
Мою підтримує розмову…