Дрімає соняшник. Смачніше пахне м’ята.
Гусине на луці біліється перо.
Співають, ідучи в вечірній млі, дівчата.
Широкі їх пісні, як степ наш, як Дніпро.
В піснях тих, що люблю і знаю я з колиски, я —
росіянин — чув биття народних дум, зойк чайки
на Дніпрі і скрип ялин бескидських,
шабель козацьких дзвін і Ненаситця шум.
Краси земної зміст у слові був розкритий,
співучі звуки ті, і ніжні, й голосні,
допомогли мені минуле зрозуміти і
глибше полюбить прекрасні наші дні…
В кривбаських рудниках, при вишках Борислава,
в розоранім степу край юного ліска
прийдешнє’славить нам і проста, й величава
ця мова осяйна Шевченка і Франка.
Вона підпорою була мені в походах,
я чути звик її на життьовій весні.
І хочеться сказать на весь російський подих,
чим українська була і є мені.
1950
Переклав з російської Максим Рильський