Як пролісок, який до сонця тягнеться
Через сніги і землю крижану,
Так наша мова вижити старається,
Переживши смерть і не одну.
Як той пісок, який крізь пальці сиплеться,
Так наша мова може утекти.
Лише для нас вона, як зоре, світиться,
І наш обов’язок її уберегти.
Як нива золота, яка врожай дає,
Так наша мова з нами лиш росте.
В ній вічне зерня, невмируще є.
Допоки ми є і воно живе.
Ми спадкоємці великої історії,
Ми послідовники Шевченка і Франка.
На рідне слово кладем нові мелодії,
Лунає мова наша ніжна і дзвінка.
2017